На перший погляд, дивно бачити присвячені альтернативній енергетиці публікації на сторінках «Деревообробника». Втім, у нашому високотехнологічному світі багато що, раніше неможливе, стає реальним. У цій публікації розповімо про вирощування деревини, призначеної для переробки на різні види біопалива, що є альтернативною енергією, отримуваною з природних відновлюваних джерел.

Справу гальмує відсутність земельних гарантій

Про практичний досвід вирощування в Україні енергетичних рослин та про те, як нелегко приживаються в нас нові добрі починання, ми почули від Олександра Фоміних, представника «Аграрної співдружності», яка вирощує енергетичну вербу в одному із господарств на Івано-Франківщині.

«Аграрна співдружність» справді першою в Україні взялася за промислове вирощування енергетичної верби. Причому, як сказав п. Фоміних, випадково. Спокусилися на обіцяну закордонну фінансову підтримку, на солідний грант в межах реалізації програми зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу. Втім, обіцяного не дочекалися, але, вже «впрягшись» у цю затію, мусили самотужки її витягувати до рівня прибутковості. Вже чотири роки на орендованих землях (не мало не багато – 56 га) замість традиційних сільгоспкультур буяють верби. А починали з одного гектара. Насадженням на ньому вже чотири роки, настає пора, так би мовити, зрілості. На інших ділянках верби пізніших насаджень. На прибутковість чи самоокупність проекту можна розраховувати через років шість-сім, коли збереш із засаджених площ два-три врожаї верболозу.

Звичайно, найдоцільнішим й економічно привабливим є замкнутий цикл виробництва альтернативної енергії. Можна вирощувати вербу, щоб продавати її як природну сировину для подальшої переробки іншими, але краще не тільки самим її переробляти на тріску, а на пелети чи брикети, маючи для цього власне виробництво. А ще краще й самим їх спалювати, продаючи кінцевий продукт – альтернативну енергію, найчастіше теплову. Розуміли це й хотіли зреалізувати такий технологічно замкнутий ланцюжок і в «Аграрній співдружності», але вітчизняні реалії такі, що постійно ставлять підніжки підприємливим людям. Одна з них – проблема з орендою землі. На сьогодні «Аргарна співдружність» експлуатує розпайовані землі, а де гарантія, що завтра власник паю не захоче, щоб його землю засаджували верболозом, і забере свій пай, що після п’ятирічного терміну оренди хтось з орендодавців не змусить викорчовувати на ділянці вербові насадження, щоби, скажімо, засівати її надалі кукурудзою? Саме така невпевненість у завтрашньому дні не дає змогу компанії розширюватися, створювати потужності для замкнутого циклу виробництва енергії з відновлювальних джерел. Отож відсутність гарантованих земельних площ, призначених для вирощування сировини для виробництва альтернативних видів енергії, – головна перешкода нарощуванню частки відновлюваної енергетики в енергетичному балансі країни. Звісно, такі земельні гарантії (довготермінової оренди) може й повинна дати держава, адже одним із пріоритетним завдань державної ваги є всебічний розвиток альтернативної енергетики, для цього створена навіть цільова державна програма. Але, як бачимо, для її успішної реалізації ще багато треба зробити. Не можна не враховувати й той фактор, що виробники традиційних видів енергії, їхні лобісти на високому рівні всіляко гальмують розвиток конкурентів-альтернативників. А земельні резерви є. Не йдеться про орні землі – в країні близько 5 млн га не використовуваних земель.

Що ж до розрахункових економічних показників, які зорієнтовані на закордонний досвід, де цей бізнес давно й успішно дає прибутки, то вони дуже навіть привабливі. Хороша врожайність – у межах 40–80 т деревної маси з 1 га. Хорошого показника рентабельності, а це 25–30%, можна досягти, якщо діятиме «зелений тариф» при продажу енергії. Окрім того, може, щось перепаде із коштів за Кіотським протоколом, адже кількість шкідливих викидів в атмосферу при спалювані деревної тріски, пелет чи брикетів значно менша порівняно із традиційними енергоносіями.

Непогано було б для демонстрації ефективності альтернативної енергетики на рівні держави зреалізувати два-три пілотних проекти: вибрати кілька населених пунктів з населенням 25–30 тис. осіб, а біля них виділити землі для вирощування енергетичної верби. В очікуванні першого врожаю деревної сировини переобладнати котельні на використання біопалива, оновити водо- й тепломережі, а потім повною мірою користуватися теплом з альтернативного, відновлювального джерела. Економія в усьому буде очевидною й привабливою не тільки для комунального, а й для приватного господарства.

Вербові плантації привабливі

Агроенергетична компанія «SALIX Energy» теж має справу з енергетичною вербою. Від директора із стратегічного розвитку цієї компанії Юрія Наврузова ми докладніше довідалися про економічну ефективність використання тріски енергетичної верби як твердого біопалива. Компанія вирощує енергетичну вербу на площі 400 га, є плантації на Волині й Львівщині. А планові показники компанії – 2–2,5 тис. га верби для виробництва твердого біопалива для власних потреб. Окрім того, компанія надає послуги аутсорсингу з насадження промислових плантацій енергетичної верби.

У цій справі не можна ігнорувати закордонний досвід, тим більше, що він корисний і показовий. Насамперед для владних структур, яким варто би брати приклад, приміром, зі Швеції, Великобританії, Північної Ірландії та інших країн, де держава субсидує насадження енергетичної верби на промислових плантаціях, де надають державні гранти тим, у кого використання альтернативних джерел енергії становить не менше 10% загального обсягу палива. А тимчасом Україна має суттєву перевагу: ми можемо не тільки скористатися набутим досвідом колег, а й уникнути помилок, прорахунків, яких зазнавали вони як першопрохідці. Це – той випадок, коли бути в другому ешелоні не тільки не соромно, а й вигідно.

Цю тезу важливо усвідомити потенційним інвесторам такої агроенергетичної газузі, якою є біоенергетика, котра інтегрує в собі як частину аграрної галузі, так і енергетичної. Вони повинні розуміти, що входження в цей бізнес буде пов’язане з вирішенням як земельноорендних питань, так і питань технічного спрямування, що стосуються виробництва теплової чи електричної енергії.

У розвинутих економіках енергетична верба, як і всі швидкорослі рослини промислового вирощування, належить до технічних сільгоспкультур. У нас таке позиціонування верби не має ще законодавчого закріплення, але на нормативному рівні позитивні зрушення вже є. Досвід компанії «SALIX Energy», її розрахунки доводять, що промислові плантації енергетичної верби є надзвичайно привабливими: збирання врожаїв верболозу насправді вигідніше, ніж вирощування більшості традиційних сільгоспкультур. За врожайністю лоза переважає зернові в 10–15 разів. За виручкою з 1 га енергетична верба перевищує традиційні зернові удвічі-втричі. Операційні прибутки також вищі, а затрати на зберігання врожаю набагато нижчі. Обсяг інвестицій у вирощування енергетичної верби також значно менший.

У кожному господарстві є великі земельні площі, малопридатні для традиційного землеробства, які якнайкраще надаються для промислового вирощування енергетичної верби. Далекоглядні й хазяйновиті керівники таких агрогосподарств можуть бути інвесторами у виробництво біопалива.

Ті, хто займеться біоенергетикою, зокрема з використанням енергетичної верби зроблять вагомий внесок і в екологію країни. Верба – надзвичайно дружня культура щодо довкілля. Ступінь отримання вербою із ґрунту корисних мікроелементів у кілька разів менший, ніж традиційними зерновими культурами. Опале листя, навпаки, регулярно удобрює ґрунт. А промислово експлуатувати вербові насадження можна протягом 20–25 років. Звісно, після семи-восьми зборів урожаю верби, продуктивність плантації щороку зменшуватиметься до 50% номінальної, отримуваної під час п’ятого-десятого зборів. Важливо, що рекультивація вербоплощ, що виводяться з експлуатації, не є складною, бо нині для цього є досить ефективні технології. При правильній організації вербоплантації (правильно підібрана земля, сорт верби для цієї землі, науково обґрунтована густота насадження) вона може давати при трирічному циклі збирання 60–90 т біомаси природної вологості з 1 га. Середня ринкова ціна тонни вербових трісок як готового твердого біопалива – 400 грн/т. До речі, урожай верболозу збирають взимку.

І ще дещо із економічних розрахунків, підтверджених практикою. Аби в холодну пору року опалювати помешкання площею 200– 400 м2, потрібні дві вербоплантації розміром 30–40 соток. Це свідчить про те, що ефективність використання твердого біопалива із енергетичної верби удвічі-вчетверо вища, ніж використання природного газу.

Вже зауважувалося, що потенційними інвесторами виробництва твердого біопалива з енергетичної верби можуть бути агрогосподарства, котрі мають землю для закладання вербоплантацій. Особливо ті, в яких багато малопродуктивних земель для традиційного землеробства. Також інвесторами цього бізнесу можуть стати енергогенерувальні компанії, котрі постачають тепло чи електрику комунальним або промисловим підприємствам. І третім потенційним інвестором можуть бути компанії, в яких є пелетні чи брикетні виробництва, яким важливо постійно мати стабільні за обсягами й ціною запаси біомаси для завантаження виробництв.

Розраховуючи на отримання стабільних прибутків, від промислової плантації енергетичної верби, інвестор повинен передусім вкласти стартовий капітал з розрахунку від 10 до 18 тис. грн на 1 га (підготовка ґрунту, висаджування верби й догляд за молодняком протягом перших трьох років). Зрозуміло, що аграрники, котрі мають землю, техніку для її обробітку, агроспеціалістів, можуть орієнтуватися на нижній показник рівня інвестицій, тим, хто цього не має, доведеться інвестувати більше коштів. За підрахунками компанії «SALIX Energy» вкладені стартові кошти інвестор може отримати вже після реалізації першого врожаю лози, адже операційний прибуток із кожного гектара становитиме 30 тис. гривень при трирічному циклі збирання врожаю.

Отже, конкурентна структура європейського ринку дає Україні унікальний шанс вийти в лідери з виробництва біопалива із швидкорослих енергетичних рослин, зокрема енергетичної верби.

Замість довідки

Серед усіх енергетичних рослин у світі саме вербу нині використовують як основну культуру для виробництва твердого палива. Найбільший досвід у її продукуванні й вирощуванні мають такі країни, як Швеція, Англія, Ірландія, Польща, Данія. Наймасштабніші плантації верби на сьогодні у Швеції (приблизно 18 – 20 тис. га), в Польщі (понад 6 тис. га).

У помірній кліматичній зоні, в якій розташована Україна, для вирощування енергетичних рослин найкраще годиться сорти швидкорослої верби виду «Salix Viminalis». Рослини в енергетичних плантаціях висаджують саджанцями в шаховому порядку. Кількість саджанців на 1 га залежить від планового циклу збору майбутнього урожаю. При згорянні біомаси на електростанціях або в котлах в атмосферу викидається тільки СО2, який був поглинутий рослиною в період росту.

Характеристики кущоподібної верби виду «Salix Viminalis»:

• – середній приріст – 1,5 м на рік;
• – збирання урожаю – кожних 2–3 роки;
• – кількість циклів збору урожаю з однієї посадки – 7–8 разів, після чого можна рекультивувати землю під інші культури або закладати нову плантацію верби;
• – для промислового вирощування придатні ґрунти середньої якості з великою вологістю.

Анатолій ЗАДОРОГА

СТАТТЮ ОПУБЛІКОВАНО У ГАЗЕТІ “ДЕРЕВООБРОБНИК” №17 (322) ВІД 3 ВЕРЕСНЯ 2014 РОКУ